Ночі Сан-Франциско

Глава перша. Вона

Спекотний день змінила задушлива ніч, але так і не принесла довгоочікуваної прохолоди. Місто гуло, наче нагрітий сонцем вулик, знемагаючи від спеки і духоти. Літо видалося дуже гарячим для нашої місцевості, але, незважаючи на це, людей на вулицях Сан-Франциско було навіть більше, ніж зазвичай.

Я заскочила на підніжку в останній момент, коли автобус вже майже рушив. Посміхнулась водієві, що звично кивнув мені, сіла прямо під кондиціонер, не турбуючись про те, що можу застудитися. Якщо чесно, мені було байдуже, я ледь встигла на свій рейс через жахливу сварку з чоловіком, що так невчасно затримала мене. Впевнена, він відчув би полегшення, якби я потрапила до лікарні, - тоді ніхто не заважав би йому віддаватися самокатуванню і жаліти себе.

Поки за вікном миготіло вогнями нічне місто, я прокручувала у пам'яті нашу сварку. Коли ми стали настільки байдужими? Коли перестали чути одне одного? Я втомилась і не хотіла аналізувати те, що відбулось, але думки не відпускали, важкість у серці не давала забуття…

...З холодного душу я потрапила прямо в обійми чоловіка. Він обсипав мою вологу шию поцілунками, пробираючись за вушко, до найчутливішого місця. Він завжди знав найліпший спосіб зробити мене м'якою і поступливою. Я різко обернулася до нього всім тілом і вп'ялася в губи. Відповівши на поцілунок, він відсторонився.

- Куди зібралася? - запитав невимушено.

- На роботу, куди ж іще.

Забравши у мене вологий рушник, яким я витирала волосся, й змінивши тон на більш стриманий, неголосно вимовив:

- Тессо, ти ж знаєш, мені не подобається, що ти працюєш уночі. Цей твій клуб... Це небезпечно.

- Любий, - я швидко натягла короткий топ і шорти, цьомнула чоловіка в щоку, - твої побоювання абсолютно безпідставні. Я лише бармен, а не стриптизерка. До того ж, ти прекрасно знаєш, як нам потрібні гроші.

Він послідкував за мною в передпокій, де я, дивлячись на годинник, гарячково почала кидати речі в сумку - вже спізнювалась. Потім помітила, що мій чоловік, який мав чудовий вигляд сьогодні ввечері, теж збирається йти.

- Ти куди?

Останнім часом він часто залишав домівку, коли я йшла у нічну зміну, до того ж намагався приховати свої походеньки, про які я дізнавалася, перевіряючи баланс кредитки, що помітно зменшувався.

На секунду зніяковівши, мій благовірний відповів:

- У мене зустріч з Томом.

- Яким Томом? - я вперше чула це ім'я.

- Він медбрат в Сейнт-Франсіс Меморіал. Обіцяв поговорити з головним лікарем.

На перший погляд, нічого підозрілого.

- Чому ти мені раніше не сказав про це?

- Не хотів подавати даремну надію. А як нічого не вийде?

- І де ж ти познайомився з цим Томом? Ти ж десятою дорогою оминаєш Сейнт-Франсіс.

Напевно, в цей момент я виглядала, як слідчий на допиті, але нічого не могла вдіяти: чоловік брехав мені, і я це бачила.

- Ем ... - його нерішучість тільки підтвердила мої здогадки.

Скидаючи вже зібрану сумку з плеча, я почала насуватися на нього, мов грозова хмара.

- Ти знову був там?

Там - це в підпільному казино, де збиралася місцева медична еліта, люди, знайомі ще з часів навчання в університеті, об'єднані й досі у своє особливе братерство.

- Тессо, що ти! Я ж обіцяв, що ноги моєї більше там не буде!

Занадто швидка відповідь. Винуватий погляд і запобіглива посмішка. Ні, мій дорогенький, тепер цей номер не пройде.

Я спитала лише одне:

- Скільки?

- Не розумію, про що ти, - він розвів руками в характерному жесті.

І тут я скипіла.

- Чорт забирай, Стівене! Я працюю на двох роботах з ранку до ночі, щоб сплатити борги, а ти протринькуєш усе в покер!!!

- Вибач, мила, клянуся, сьогодні ніякого покеру, тільки ділова розмова, обіцяю.

- Вибач, але я не вірю тобі.

- Том дійсно медбрат. Можеш зателефонувати йому і переконатися, що я не брешу, - Стефан простягнув свій мобільний.

Узявши сумку, я похитала головою.

- Так не може більше тривати. Якщо ти говориш правду, і цей Том насправді обіцяв допомогти тобі з роботою, тоді віддай мені кредитку.

Мій чоловік, зразок ідеального хлопця в сірій футболці, джинсах і модних черевиках, замовк і знітився.

- Віддай кредитку!

- Ні.

Я зціпила зуби, проковтнувши лайку, і вибігла з квартири.

- Почекай! - полетіло мені у спину.

Він наздогнав мене вже біля дверей і вхопив за лікоть.

- Обіцяю, Тессо, люба...

Але я лише висмикнула руку і швидко покрокувала у темряву вулиць.

Наша квартира розташовувалась на першому поверсі дуплексу, не в найпрестижнішому районі міста, але цілком пристойному. Ми переїхали сюди п'ять місяців тому, коли попереднє житло стало не по кишені. Я любила це затишне гніздечко, але відчувала, що скоро доведеться залишити і його: слачувати рахунки ставало дедалі важче. Відсотки по кредитах росли, наче снігова куля, а доходи не збільшувались.

Зіскочивши з автобуса, я побігла сяючою вогнями Буш-стріт - від зупинки до нічного клубу "Little star" було ще кілька кварталів, але я одначе примудрилася спізнитися. З чорного входу для персоналу відразу попрямувала на своє робоче місце - за стійку бару у великому залі "для звичайних смертних". Оскільки час був пізній, людей у клубі зібралося чимало, і скоро тут ніде буде яблуку впасти. На моєму обличчі "засяяла" чергова усмішка, я почала змішувати коктейлі, наливати пиво, розливати більш міцні напої у стопки і прикрашати всі ці алкогольні вишуканості "парасольками" з оливками і шматочками лайма. Знайома й рутинна робота дозволяла мені не думати про мої сімейні безперервні проблеми.

Помітила Бет, головну над дівчатами, які працювали у віп-залі, помахала їй шейкером і вельми здивувалася, коли та, долаючи натовп, підійшла просто до мене.

- Роббі, - покликала вона іншого бармена, - я заберу її на деякий час. З босом вже домовилася, - і вона, підморгуючи Роббі яскраво нафарбованими оком, потягла мене геть.

- Бет, що трапилося? - гаркнула я їй на вухо, намагаючись перекричати занадто гучні звуки музики.

З приміщення для персоналу Бет повела мене в гримувальну. Її неосяжних розмірів груди, затягнуті у корсет зі стразами, жваво підскакували під час кожного квапливого кроку, а коридор заповнив нудотний запах її парфумів. У гримувальні, більше схожій на складське приміщення з перегородками і туалетними столиками, мешкали дівчата, яких Бет з любов'ю називала ціпочками. Ціпочки виступали топлес у віп-залі і мали неабияку популярність, адже будь-кого сюди не брали, тільки з відповідною танцювальною освітою і, що важливіше, хистом.

- Тессо, рятуй, - сказала Бет, саджаючи мене за вільний столик. Лампочки навколо люстра миттю засяяли, висвічуючи ім'я його господарки. - Мері захворіла. І мені нема кого поставити між Даною і Велс. Жодних пауз бути не повинно.

- Але до чого тут я? Нехай виступають по черзі.

Я невдоволено склала руки на грудях і подивилася на відображення Бет.

Її пухкі долоні накрили мої плечі, а погляд став, як у кота зі "Шрека" (вона безсоромно користувалася цим прийомом, який завжди спрацьовував).

- Ні, - якомога рішуче відповіла я.

Тоді Бет вдалася до іншого маневру.

- Як твої справи в магазині? Тобі заплатили комісійні за минулий тиждень?

Це тільки зовні Бет здавалася дурнуватою повною тіткою, колишньою танцівницею кабаре, з неймовірним шаром косметики і ботоксу на обличчі. Вона володіла унікальною властивістю бачити людину наскрізь. Її ціпочки обожнювали свою наставницю, незважаючи на те, що тримала вона їх у шорах, але і кривдити не дозволяла. Її гостре око з першого погляду розпізнавало клієнта, що був готовий розщедритися за приватний танець.

Ось і зараз, не панькаючись, вона знайшла моє вразливе місце і безжалісно почала тиснути на нього.

- Керівник вирахував за нестачу минулого місяця, - неохоче відповіла я, не в змозі протистояти трохи зів'ялій, але досі доволі сильній чарівності Бет.

- О, який жаль! Здається, ти збиралася купити вбрання на весілля сестри...

Вона скривилася, вигинаючи брови кутом.

- Бет, я не замінятиму Мері, - повторила я, але вже не так впевнено.

- Звісно, звісно, люба... А як твоєму благовірному живеться? Вже має роботу?

Забігла захекана Дана, обмахуючись своїм ліфчиком, знятим під час виступу.

- Тессо, привіт. Але ж і нічка сьогодні! Такими темпами я знесилюсь ще до опівночі, - струнка блондинка з грудьми п'ятого розміру підморгнула Бет і зникла за ширмою. Звідти почулося шарудіння - вона одягала халат.

- Ні, але йому обіцяли посприяти.

- Невже? Гарна новина. І яка це за рахунком обіцянка?

Я стиснула губи, згадавши нещодавню сварку.

- Бет, годі. Йому просто не щастить останнім часом. Знайти пристойне місце зараз важко. Стівен - першокласний хірург і не може практикувати абиде.

- Абиде?! - Бет навіть скрикнула від обурення.

Так, я знову виправдовувала Стівена, але що іще я могла сказати?

- Він взагалі ніде не може практикувати - його позбавили ліцензії! Найкраще, на що він може розраховувати, - місце санітара в зубожілій клініці.

- Не кажи так, - я знов розпочала стару пісню, хоча прекрасно розуміла, що подруга має рацію.

- Зізнайся, він просто не хоче. Він звик широко жити, звик до дорогих речей. До речі, кредит за його "Ауді" вже виплачений?

Із вправністю досвідченого ката вона ятрила мої душевні рани, наповнюючи злістю серце. Кусаючи губи, я підвелася і почала вимірювати кроками гримувальну. Дівчата заходили і виходили, переодягалися та оголялися, але я не помічала нічого, гнів і прикрість поглинули мене.

- Чого ти хочеш? - нарешті озвалася я.

- Два виступи. Всього лише два, - червоні губи Бет розтягнулися в переможній посмішці. - І подвійна платня за зміну, безумовно.

- Стівен вб'є мене, якщо дізнається. Я обіцяла йому, що більше не буду танцювати.

- Нехай котиться під три чорти твій Стівен! За ці півроку він дав тобі хоч цент, щоб сплатити борги за лікування і штраф? А?

Помітивши мої вагання, вона скрадливо прошепотіла прямісінько у вухо:

- Я не прошу тебе роздягатися, просто танцюй, як раніше, ніби ти на великій сцені, наче не було цих жахливих місяців. Ти танцюватимеш, Тессо...

- Ну добре. Гаразд!

- Гей, Дано, Вікі, хутко сюди! - вигукнула наставниця. - Несіть костюм.

Мене посадовили у крісло Мері, і я приречено споглядала своє відображення. Величезні карі очі дивилися із Задзеркалля, маленький ніс і правильні акуратні губи створювали приємне враження. Пряме каштанове волосся до пояса було моєю гордістю, і Бет власноруч зібрала його в жмут, щоб потрібної миті я розпустила його і вразила глядачів. Кількома впевненими рухами Дана нафарбувала мені повіки і губи, завершуючи образ чуттєвого прекрасного ангела. Вікі допомогла вбратися у принагідний костюм: білий корсаж з мереживним ліфом, довгі білі панчохи з підв'язками, чоботи на шпильках до неба. На спині викрашались маленькі крила, поки що прикриті білим пір'яним боа. Такий собі типовий наряд стриптизерки.

Ще один критичний погляд на мене - і Бет, здається, була задоволеною.

- Сімдесят відсотків за вихід - мої, - поставила я останню умову.

- Голубонько, ти не настільки гарна, - заперечила Бет. - П'ятдесят і крапка.

Вона б ніколи не погодилася на сімдесят, але варто було спробувати. І половина того, що я можу отримати від п'яних багатих хлопців, які не знають, куди дівати гроші, мене цілком влаштовувала. У кращі дні дівчата заробляли і по кілька тисяч.

- Ну що, готова?

Зітхнувши, я кивнула.

- Твій вихід через півгодини.

Налаштуватися цілком вистачить, та й м'язи розім'яти теж. Тіло моє пам'ятало все, і розтяжку я робила на автоматі, не помічаючи стрімкий плин часу. Повільно йшла коридором, де музика з кожним кроком ставала дедалі голоснішою, і відтворювала в пам'яті рухи та фігури, продовжуючи складати композицію. Авжеж, з балетом стриптиз не має нічого спільного, але класичний балет востаннє я танцювала років десять назад; потім частіше контемп, допоки... Чорт! Зараз зовсім не на часі згадувати!

За межею відкритих у віп-зону дверей мене приголомшило музикою в стилі лаунж. Замість того щоб викликати релакс, вона на такій гучності тільки дратувала. Але кого цікавить моя думка? Звучить те, що подобається клієнтам.

Обтягнені оксамитом дивани, вбудовані в такі ж стіни, заставлені напоями низькі столики, над якими в'ється сивий дим сигар; над баром вишукана панель, щось у стилі психоделічних шістдесятих; величезні плазми куди не подивись; і в глибині міні-сцена з подіумом. Мені подобався віп-зал, хоч і бувала я тут рідко, але завжди відчувала себе особливо. Обережно визирнула з-за лаштунків, щоб оцінити умови. Насправді майже нічого не побачила: хаотичні спалахи вогнів, напівтемрява і приховані ніші не дозволяли нічого виразно розгледіти з того місця, де я стояла. Повз мене прошмигнула Велс, задоволена, мов кішка, що поласувала сметаною, - з-під її стрінгів стирчали зелені папірці.

- Успіху, - прошепотіла вона і побігла перевдягатися.

Ну що ж, уперед, Тессо! Пізно відступатися.

Я привіталася з ді-джеєм за пультом на іншому кінці сцени, повільно відсунула важку штору. Повітря сповнилось звуками спеціально призначеної для "янгольського" номеру композиції - і я забула про все.

Боже, як давно я не почувалася так вільно, невагомо і щасливо. Ці відчуття міг подарувати лише танець, коли цілковито присвячуєш себе йому. Тільки заради цього варто було погодитися на вмовляння Бет. Заради польоту тіла і душі, єднання з музикою і захвату. Мені було байдуже, що на мене кидають хтиві погляди десятки чоловіків, приховані темрявою диванних ніш, байдуже, що довелося роздягнутися, незважаючи на запевнення Бет (без оголення не обходився жоден танок, такі правила), мене не хвилювало навіть те, що мене можуть упізнати. Все втрачало сенс у порівнянні із захопленням від танцю, якому я віддавалася усією душею. Я танцювала для себе. І тільки це мало значення.

Трек змінився, я пішла за куліси. У гримувальні Бет підбадьорюючи обійняла мене і посадила перепочити. Мав відбутися ще один танець, цього разу в червоному, і потім я повернуся на своє місце в барі допрацьовувати зміну.

Поки дівчата метушилися навколо, з'ясовуючи, в якому порядку виходити далі, я вирішила зателефонувати Стівену. Можливо, він зовсім не брехав, і я марно звинувачувала його. Мої добрі наміри пішли до біса, варто було побачити повідомлення з банку на мобільному.

Я ледве не почала плакати, закусила губу і поклала голову на столик. Баночки з фарбою і блискітками полетіли на підлогу, змушуючи усіх навколо скрикувати і жваво цікавитися моєю персоною.

Бет випхала групу танцівниць на сцену і повернулася до мене.

- Тессо, що трапилося?

Я лише покрутила головою, зовсім не могла говорити. Злість душила, заважаючи дихати і вимовити бодай щось роздільне. Я тільки простягнула Бет телефон. Та аж присвиснула.

- Нічого собі апетити! П'ять штук відразу!

Розмазала сльози і туш по щоках, але нарешті пробурмотіла:

- Усе, що я збирала на поїздку до сестри.

- Оце тварюка!

- Прошу, не треба...

Я уривчасто втягнула повітря.

- Тессо! Загубиш себе, розлучися з ним! Скільки чоловіків навколо, знайдеш собі багатого красеня і будеш щасливою.

- Боронь Боже, Бет! Ти говориш так, наче в грошах щастя. Я ж люблю його, незважаючи ні на що...

- Так, ти маєш рацію. Але рахунки коханням не сплатиш, люба.

Мені зовсім не хотілося продовжувати цю розмову. Починала її Бет не вперше, але я тільки відхрещувалася, переконуючи її (а насправді себе), що Стівен скоро знайде роботу, що робить він все можливе, просто йому не щастить, та я зобов'язана підтримати його, адже люблю чоловіка. Але щоразу ці промови були ще менш переконливі, а зараз, після зникнення такої великої суми з рахунку, я взагалі не вірила, що щось в моєму житті налагодиться і буде, як раніше, до нещасливої операції, до падіння...

Зайшов Джонні, величезний бритоголовий охоронець віп-зони, і щось прошепотів на вухо Бет. Та хмикнула і уважно подивилася на мене. Сльози вже висохли, в грудях залишилася тільки тиха лють, яка не дозволить мені розклеїтись до кінця зміни, а потім розпалається з новою силою, коли настане час поговорити зі Стівеном відверто. Ні, я нічого не вирішила, але чітко зрозуміла одне - далі так тривати не може.

Бет покликала мене пальцем.У чому справа? Я одразу віддала половину заробітку, як ми і домовлялися. Навіщо ще їй мене звати?

Джонні безшумно залишив гримувальну, що дуже дивно для його комплекції. Але слідкувати за думкою далі не вдалося, оскільки Бет міцно схопила мене за лікті по обидва боки і заглянула в очі.

- Ти як? - співчутливо поцікавилася наставниця ціпочок.

- Нормально. Завтра розберуся. Можливо, це якась системна помилка, і Стівен ні до чого.

Пустивши очі під лоба, Бет похитала головою, вочевидь, дивуючись моїй наївності.

- Справа твоя, Тессо, як вчинити зі своїм чоловіком. Не мені тебе вчити. Але ж ти розумієш, що не повернеш ці гроші? - Я кивнула. - І кредит тобі більше не дадуть. - Знову кивок. - Ти зможеш пояснити сестрі, єдиній рідній людині, яка у тебе залишилась, чому ти не приїхала на її весілля?.. Знову ні. - Я не розуміла, до чого вона. - Я знаю тебе, Тессо, ти не розчаруєш її відмовою, чого б тобі це не коштувало.

Вона легко доторкнулася до мого розпущеного волосся, по-материнськи дбайливо витерла косметику, що розтіклася і забруднила обличчя.

- Ось так, - примовляла Бет, - ти знову красуня, без тони фарби навіть краще. - Потім без будь-якого переходу додала: - Клієнт у віп-залі хоче приватний танець.

Усе ще не розуміючи, як це стосується мене, машинально відповіла:

- Ніхто краще за Дану не танцює для віпів.

- Згодна, - Бет посміхнулася, засвітивши рівні білі зуби (цікаво, скільки вона відвалила дантисту за них?), - але він хоче тебе.

Не знаю, що в моєму погляді побачила Бет, але я думала тільки про те, що вона збожеволіла, якщо пропонує мені таке. Одна річ окремий танець на сцені, який більше не повториться, і зовсім інша - приватний. На таке навіть не кожна ціпочка погоджувалася, а вони в своєму житті звідали різного.

- Ні, про це не може бути й мови!

- Тессо, він дає три тисячі.

- Що?!

Я не вірила своїм вухам. Таких грошей за "приват" не давали нікому і ніколи.

- Всі вони будуть твої, обіцяю.

- Ні, ні... Занадто підозріло. А раптом він якийсь маніяк?

- Тессо, не будь дурною! У нас же камери в кожній кімнаті.

- Я не можу…

- Що ти як маленька! - Бет починала сердитися. - Ти ж не в ліжко до нього йдеш! Де ще ти заробиш стільки за годину?

- Не може бути, щоб я так йому сподобалася.

- Твій пройдисвіт-чоловік зовсім задурив тобі голову, Тессо! - Бет вставила міцне слівце і продовжила: - Ти красуня, а коли танцюєш - просто богиня. Ти ж не бачила себе з боку.

Я скептично знизала плечима.

Моє мовчання дратувало її, але наставниця ціпочок могла умовити хоч самого диявола танцювати під її дудку.

- Я була завжди добра до тебе. Чи не настав час віддячити мені?.. Нічого не трапиться, обіцяю. Ти віриш мені?

"Стівен, на що ж ти мене штовхаєш? ​​Чому чиниш так зі мною?"

Думка про чоловіка, побічно винного у тому, що зі мною зараз коїлось, злегка протверезила і допомогла мені поглянути на ситуацію під іншим кутом. До того ж аргументи Бет подіяли. Я чудово розуміла, що ніколи не зможу так образити сестру й не з'явитися на її весілля. Звичайно, вона б з радістю позичила мені грошей, але, на свою біду, в цьому сенсі я була надто педантична і ніколи б не прийняла подачку від будь-кого.

Приречено зітхнувши, я здалася:

- Чого він хоче?

- Тебе в червоному під Сем Браун.

Таке замовлення нас розвеселило.

- Ніхто вже сто років не танцює під Сем, - вигукнули ми разом.

- Ось, - Бет простягнула мені склянку із прозорою рідиною, що з'явилася наче нізвідки (я відразу впізнала текілу), - випий і ні про що не думай.

Спиртне приємно зігріло горло, подарувавши легкий туман в голові і розслабивши м'язи.



Далі тягти нікуди, треба йти. Я змінила одяг і рішуче відкинула зайві думки, потім попрямувала за куліси, в зону, де розташовувалися окремі кабінети.